(читать на русском)

Основний предмет Філософії Синтезу – дослідження людини в цілісності і Синтезі її явлення у взаємодії з оточуючим середовищем.

Запрошуємо всіх, кого цікавлять сучасні напрями філософії до спільного пізнання Істини синтезом і аналізом досягнень цивілізації в області філософії, культури, мистецтва, науки, техніки…

Філософія Синтезу передбачає новий підхід до росту якості і тривалості життя кожного із нас.

Одне з найважливіших практичних досягнень Філософії Синтезу – можливість управляти умовами свого життя, вибирати методи і швидкості свого розвитку.

Філософія Синтезу – це новий напрямок філософської діяльності, який розвинув базові підходи Філософії Космізму у невідчужуваному синтезі різних філософських напрямів, наукових знань і загальнолюдських принципів в Основи організації Людини і базові види Метагалактичної діяльності Домом, Ієрархією, Цивілізацією та Конфедерацією в цілому.

 

Філософія Синтезу розробляється вже більш, ніж 20 років, має інноваційну методологію дослідження людини у взаємодії з самоорганізуючою системою Метагалактики, даючи обширну базу для наукового дослідження, вивчення і розробки методів пізнання реальності синтезом обох півкуль головного мозку з урахуванням суб’єктивної позиції спостерігача з одного боку і можливістю максимальної об’єктивізації з іншого.

 

ОСНОВНІ ПОНЯТТЯ ФІЛОСОФІЇ СИНТЕЗУ

Синтез – це явлення ізначальності стандартів, параметрів і констант самоорганізації Метагалактики і Людини у творчій своєрідності взаємокоординації їх між собою.

Метагалактика – це цілісна сфера ієрархічної саморегуляції синтезу космічних меж: основана на творчому Вселенському, голографічно Універсумному, антиномічно Єдиному, нелінійно Всеєдиному, системно Проявленому і константно Ізначальному Принципах, які являють Синтез її Буття і взаємоорганізацію Життя нею.

Людина – це антиномічна єдність біологічної, клітинно-суб’ядерної і всевишньої духо-вогняної будови кожного, пристосованої до рівнів матеріальної організації Буття і синтезуючими умовами ієрархічної взаємоорганізації Життя цим.

Дім Отця – історично і стійко визнана сфера самоорганізації духо-вогняних і клітинно-суб’ядерних процесів між собою, яка рівнем пасіонарного надлишку приводить до тієї чи іншої організації Людини Ізначальними Основами рівнів матеріальної організації Буття і синтезує умови ієрархічної взаємоорганізації Життя нею.

 

Геоцентричний Принцип розвитку Метагалактичного життя

Вчені знають, що навіть незначне відхилення параметрів зовнішнього середовища унеможливлює продовження нашого життя. Але ми живемо, і будемо жити. Адже згідно принципу геоцентричності вся Метагалактика концентрується на нашій Планеті, щоб підтримувати і розвивати життя на ній шляхом створення комфортних умов.

Геоцентричність нашої Планети не в тому, що вона є центром Метагалактики – в Метагалактиці є матеріальне ядро, навколо якого здійснюється обертання всієї мета галактичної матерії. Суть геоцентричності в тому, що наша Планета є центром життя для всієї Метагалактики. Згадаємо знамениті слова Архімеда: «дайте мені точку опори, і я переверну світ». Планета Земля стала точкою опори, яка перетворює життя всієї Метагалактики.

Чому це так? Що ж таке важливе для всієї Метагалактики є на нашій Планеті? Чому розвиток метагалактичного життя залежить від розвитку життя на нашій Планеті – дрібнесенькій пилинці в колосальному об’ємі метагалактичної матерії?

На ці запитання відповідає –

АНТРОПНИЙ ПРИНЦИП

Суть антропного принципу: кожна Людина є виразником Отця, і все Людство в цілому колективно виражає його. Це стало можливим з тієї миті, коли Аватар Синтезу сконцентрував вираження Синтезу всієї Метагалактики на нашій Планеті, і ми розпочали підлаштовуватись в нову метагалактичну парадигму життя, а вона, в своє чергу, почала підлаштовуватись до нас. На нашій Планеті проявлений Синтез, який зафіксований і розвертається, в тому числі, у формі Метагалактичних Філософських Читань Синтезу. Наша Планета є точкою фіксації Синтезу для всієї Метагалактики, тобто точкою перетворення Метагалактики.

Дякуючи принципу антропності Людина подібно Отцю, знаходиться в центрі будь-якої події, будь-якого явища, і всі умови, як планетарного, так і метагалактичного масштабу спрямовані на підтримку і розвиток життя кожної Людини і Людства в цілому.  В даний час зі всіх істот лише Людина, з урахуванням її будови та можливостей, є повноправним виразником Отця з можливостями і відповідальністю, що випливають з цього. Причому Людина не вигадана, не абстрактна, не ідеальна, найконкретніша. Такою Людиною, фактично, є кожен з нас.

Ідея антропного принципу в тому, що вся Метагалактика впливає на нас так, щоб ми жили і розвивались. З другого боку в Синтезі є і зворотній антропний принцип: кожна Людина і все Людство впливає на Метагалактику, щоб вона переборювала хаос і правильно організовувалась.

ПАРАДИГМА ОМЕГИ

На питання: «Як таке можливе?», — відповідає Парадигма Омеги.

Суть парадигми Омеги в наступному:  все, що оточує нас – вся Метагалактика – є тілом Отця Метагалактики. Кожна Людина є Омега – клітинка в тілі Отця. Кожна Омега має джерело життя від Отця – Альфи. При втіленні Людини Oтець дає їй імпульс життя своїм Вогнем, Духом, Світлом і Енергією, де записані мета і програми життя Людини.

Найважливіша ціль кожної Людини бути виразником Отця, бо кожна Омега має потенцію Альфи. Вчення Синтезу дає методи практичного досягнення цієї мети.

 

Куди йде Людство?

Визначимо поняття раси. Раса – це набір законів і констант, які визначають життя Людини на основі її будови. Раса – це вираження певного типу життя, оформленого певним тілом. Тобто представники різних рас мають різну будову частин, які пристосовані до різних умов життя і відображають їх. Еволюційний розвиток Планети відповідає існуючій на ній расі. Коли одна раса закінчує свою місію, на зміну їй приходить наступна.

 

Завдання кожної раси – сформувати новий тип тіла, в якому здійснюється новий вид життя. Расова належність Людини не визначається її фенотипічними особливостями – кольором шкіри, формою черепа, чи розрізом очей, але визначається її внутрішньою будовою. Наприклад, Людина, у якої є розум, і Людина, у якої немає розуму, належать до різних рас. Людина, у якої є душа, і Людина без душі – це представники різних рас.

Кожна раса має свої специфічні закони і умови життя. Наступна раса основується на найвищих досягненнях попередньої раси. Те, що було найвищим досягненням в п’ятій расі, наприклад, заповіді Христа, є фундаментом, тобто мінімальною точкою відліку, для Людини шостої раси.

На початку 21-го століття вперше в історії Планети перехід рас відбувся не катастрофічно, а еволюційно. Причина цього явища в тому, що наприкінці п’ятої раси окремим її представникам вдалось ввійти в умови шостої раси і перебудувати себе відповідно цьому.

Таким чином, реалізацією принципу Бодхісатв необхідність глобального знищення цивілізації п’ятої раси була знята: «Якщо зійшов один, може зійти кожен». Ми не повторимо долю атлантів і лемурів, цивілізації яких були зметені стихійними лихами. Перетворенню Людини відповідно до нових умов шостої раси, яке фактично врятовує цивілізацію від загибелі, присвячено Вчення Синтезу.

 

Визначимо поняття епохи. Епоха – це зовнішні умови розвитку раси. Раса визначає свої способи і можливості у відносинах з Отцем, а епоха фіксує для цього зовнішні умови.

Суть нової епохи в чотирьох її характеристиках: Нова Епоха – це Епоха Вогню, Епоха Ієрархії, Епоха Жінки, Епоха Творчості.

Отже, куди йде Людство шостої раси? На це питання Вчення Синтезу відповідає, виявляючи зовнішнє і внутрішнє завдання Людства в Новій Епосі.

 

Зовнішнє завдання для Людства – освоювати Метагалактику. Причому, освоювати не стільки технічно, літаючи по Метагалактиці на космічних кораблях, скільки розвитком здатності вільного просторового переміщення з будь-якої точки Метагалактики в будь-яку іншу її точку без застосування технічних засобів.

Внутрішнє завдання для Людства – розвивати собою мета галактичне життя. Це означає, Людина повинна навчитися настільки глибоко виражати Отця, що в якій би точці Метагалактики Людина не з’явилась, вона здатна створити нові умови життя для нових мета галактичних істот. Іншими словами, Синтез готує нас до того, щоб ми стали управлінцями планет, зірок та інших метагалактичних об’єктів і творили нове життя на них.

 

Закон еволюції Отців говорить: «Немає того Отця, який би не був Людиною, і немає тієї Людини, котра не стане Отцем». Але діє і інший закон: «Ти можеш дати іншому лише те, що маєш сам». І якщо ми заявляємось на розвиток життя по всій Метагалактиці, то перше, що необхідно зробити для цього, накопичити достатню кількість високоякісного життя в собі.

В цьому контексті слова Іісуса: «Врятуй себе, і навколо тебе врятуються тисячі» можна перефразувати так: «Вдосконалюй своє життя настільки, щоб де б ти не знаходився і щоб ти не робив, від твоєї присутності оточуюче життя пробуджується, розвивається і вдосконалюється у вираженні Отця собою».

 

За підсумками шостої раси Людство буде мати можливість повноцінного життя в будь-якому місці Метагалактики. Тому Людина шостої раси називається Людиною Метагалактики, а Людство шостої раси називається Метагалактичною Цивілізацією.

Проте є і більш висока мета, ніж розселення по Метагалактиці і управління її частинами. Мова йде про Ізначально Вищестояще Людство, представником якого для нас є Ізначально Вищестоящий Отець. Тобто ми йдемо туди, де живе Ізначально Вищестоящий Отець – за межі Метагалактики. Ізначально Вищестоящий Отець є зовнішнім управляючим для Метагалактики.

Щоб Людина змогла вийти за межі Метагалактики, їй необхідно вмістити потенціал Метагалактики в себе. Для усвідомлення цієї перспективи, побачимо, як в кінці минулої епохи в Людстві розвинулось планетарне мислення. Своєю присутністю ми охопили всю Планету. Культура, політика, економіка, інформація, знання, техніка стали глобальними. Людство освоїло Планету і припинило поміщатися лише на ній. У 20-му столітті космічна ера розпочалась – ми фізично почали освоювати не лише найближчий космос, але і послали космічні кораблі за межі Сонячної системи. Дещо подібне в Новій Епосі Людству належить здійснити в масштабі Метагалактики…